Майже в усіх школах району викладається факультативний курс «Біблійна історія та християнська етика». При районному відділі освіти створено методичний кабінет християнської етики, до якого передано 270 примірників православної літератури. Священики відвідують навчальні заклади, беручи участь у різних заходах шкіл району.

При Свято-Михайлівському храмі м. Миронівка функціонує недільна школа. Традиційними стали проведення свят у недільній школі на різну тематику: свято Різдвяної ялинки, свято Жінок-Мироносиць, різноманітні ігри, конкурси та вікторини на православну тематику.

Священики благочиння проводять зустрічі з медичним персоналом лікарень, відвідують хворих. Поруч з корпусами районної лікарні споруджується православний храм.

У районній газеті «Миронівський край» є православна сторінка «Християнин», на якій висвітлюються події церковного життя, розглядаються питання православного віровчення, традицій, історії та сьогодення Церкви.

У висвітленні подій в житті парафій благочиння бере активну участь районне телебачення. Традиційним стали відеорепортажі Пасхального та Різдвяного богослужінь, освячення храмів, храмових свят, візитів архієрея тощо.

Будівництво першої церкви в Миронівні розпочалося 1749 року. Очолив його місцевий селянин Михайло Горковий.

Новозбудований дерев'яний храм освятили 1755 року на честь небесного заступника Архістратига Михаїла. Першим священиком став Сава Черняхівський. І він, і Михайло Горковий, за давніми переказами, удостоїлися честі бути похованими всередині церкви.

З роками церква ставала затісною для прихожан, її довелося декілька разів перебудовувати, розширювати. Останнє значне оновлення храму Архістратига Михаїла відбувалося з 1886-го по 1890-й рік. Миряни пожертвували за цей період на перебудову храму 3185 рублів. Це була дуже значна сума.

Під час перебудови церква збагатилася двома чудовими дзвонами. Головним був дзвін вагою близько 18 пудів (майже 300 кг). Його надзвичайно мелодійний голос було чути навіть за десять кілометрів від Миронівки.

Храм мав три престоли: головний престол на честь Архістратига Михаїла, два інших були освячені на честь первомученика архідиякона Стефана та ікони «Всемилостивого Спаса», яка у миронівчан користувалася особливою шаною.

За часи радянської влади миронівська парафія припинила своє існування. Частина віруючих стала відвідувати храм Божий у Росаві, інші – Владиславську церкву.

Лише 1990 року на Різдво Христове у пристосованій під церкву хаті по вулиці Пушкіна відбулася перша церковна відправа відновленої громади, яку провів отець Іоанн Шкапа, настоятель храму.

15 травня 1990 року відбулося спільне засідання президії районної ради народних депутатів, виконавчих комітетів районної і міської рад. На засіданні було вирішено виділити православній общині земельну ділянку для забудови у центрі Миронівки, між Палацом культури і районним відділенням Держбанку СРСР, біля колишнього кладовища.

Місце будівництва храму було освячене 10 серпня 1991 року. 10 вересня будівельники забили перші палі. Роботи здійснював місцевий колгосп ім. Бузницького.

У 1995 році спорудження храму в Миронівці було завершено і розпочато розпис його основного купола. Споруджено було не тільки храм, а й трапезну з кухнею і двома залами, дві кімнати для приїжджих. У підвалі трапезної обладнали столярну та металомайстерню, гараж.

Освячення новозбудованого храму Божого відбулося 5 жовтня 1997 року. Чин освячення звершив Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир у співслужінні Преосвященнішого єпископа Білоцерківського і Богуславського Серафима та намісника Києво-Печерської Лаври Преосвященнішого єпископа Вишгородського Павла.

 

Настоятель храму протоієрей Андрій Оленін - благочинний Миронівського округу.

Храм почав будуватись у 1904 році стараннями священика Віталія Солухи, який на той час був депутатом IV Російської Державної Думи. Крім нього кошти на будівництво виділило Міністерство внутрішніх справ Російської Імперії. Також надходили кошти від пожертвувань прихожан. У той час в Македонах проживало більше 3000 осіб. Тут були 2 поміщики-католики. Македони були волосним центром.

Будівництво закінчилось у 1910 році. Богослужіння проводились з 1911 року. Отець Віталій Солуха був другом відомого більшовика – депутата Григорія Петровського, тому репресій у перші роки після революції не зазнав і служив до 30-х років.

Остання служба в церкві була проведена на Пасху 1963 року. З 1964 року церква використовувалась як склад. На початку травня 1974 р. упав купол, який був побудований з цегли на дерев’яній конструкції. У 1983 році були замуровані вікна. Частково почала реставруватись у 1992 році під керівництвом представника УПЦ КП.

На даний час потребує реставрації.

 

Настоятель - ієрей Михаїл Білоусов.

Перші згадки про село Тулинці та про церкву в ньому сягають1622 року. Саме того року в реєстрі було зазначено, що село Тулинці належить до Київського староства. І вже тоді в селі існувала церква.

У період Руїни (1670-1680 роки) село і церква були знищені. Однак, як свідчать церковні архіви, вже у 1740 році в Тулинцях було збудовано нову церкву на місці старої. В архівах колишнього Мошенського деканату за 1789 рік записано: «...Когда выставлена первая церковь, никто не помнит; между тем, старые люди, от которых слыхали нынешние, утверждали, что здесь и перед руинами была какая-то церковь, и по руинах была...»

Збудована, згідно документів, в 1740 році церква не була великою. В 1779 році її розібрали і заклали нову; 7 лютого 1784 року храм освятили. Історичні матеріали стосовно цього храму, що зберігаються і в Центральному державному історичному архіві у Києві засвідчують: «Храм Різдва Богородиці однопрестольний, дерев'яний... Дзвіниця також збудована з дерева в одному зв'язку з будинком церкви». Храм було збудовано завдяки прихожанам. У 1894 році мирянами споруджено нову дзвіницю, покриту бляхою.

Останнім дореволюційним священиком храму був син відомого київського протоієрея Андрія Колосова Антоній Колосов.

Після революції 1917 року храм ще деякий час діяв. Закрили його в 1931 році. Все реквізували, забрали, знищили. Споруда спочатку слугувала колгоспною коморою, а більше пустувала і руйнувалася без догляду. В період німецької окупації за дозволом окупаційної влади церковні відправи відновилися. Близько 10 років церква діяла і після війни. А потім «з турботою про безпеку віруючих» церкву закрили як стару і аварійну.

18 червня 1987 року виконком Миронівської районної ради прийняв рішення №118 «Про стан охорони, збереження і використання пам'яток історії та культури, освоєння культових споруд, знятих з реєстрації релігійних об'єднань», в якому записано: «Виконкомам Тулинської, Македінської, Шандрівської сільських рад разом з правлінням колгоспів провести до 1 вересня 1987 року реконструкцію культових споруд з подальшим використанням під складські приміщення».

Храм знаходиться серед села, на високому залісненому пагорбі. Спочатку новозбудована дерев'яна на кам'яному фундаменті споруда ніби складалася з трьох частин: великого, середнього, восьмигранного зрубу і таких само, але менших розміром, зі східної і західної сторін вівтаря і бабинця. Увінчували споруду три верхи з одним залогом, завершували декоративні ліхтарі з главками і хрестами. Уже в XIX столітті із західної сторони до бабинця було прибудовано дзвіницю із шатровим восьмигранним завершенням. Знадвору церква вертикально обшальована. Зсередини залишено чистий зруб, гарно складений із дубових пластин висотою до півметра при товщині стін близько 15 сантиметрів. Храм зсередини пофарбований, з багатьма іконами, писаними на стінах. Настінні розписи й досі збереглися на стінах верхнього восьмерика та на стелі в нефі.

За думкою фахівців, зокрема доктора наук Михайла Селівачова, автора наукових досліджень про дерев'яне церковне зодчество Правобережної України, зокрема Київщини, Тулинська церква є одним з найкращих зразків деревяного зодчества Правобережної України.

 

Настоятель - протоієрей Володимир Ромащенко.

Храм був побудований у 1910 році за кошти підприємця Михайла Івановича Коржуйова.

 

Настоятель - ієрей Віталій Харчук.

Свято-Покровський храм с. Ємчиха

Свято-Покровський храм у с. Ємчиха був збудований наприкінці XIX ст. Він мав п’ять куполів і дзвіницю, на якій було п’ять дзвонів. У 1919 році церкву було повністю розібрано, а з її цегли збудували колгоспну комору. В 1921 р. церковне подвір’я стало зернотоком.

У 2001 році в селі було зареєстровану релігійну громаду. Для проведення богослужінь було придбано хатину, в якій зробили ремонт. Згодом у 2003 р. розпочалося будівництво нового пятикупольного храму на 100 коліноприклонних місць. У 2006 р. єпископ Білоцерківський та Богуславський Серафим освятив куполи та хрести нового храму. Зараз у храмі ведуться внутрішні роботи.  

Свято-Михайлівський храм с. Козин

Будувалась з готового розпиляного бруса, який привозили із Ржищева. Була збудована за 3 місяці.

Зараз знаходиться у напівзруйнованому стані.

 

 

Настоятель храму протоієрей Степан Бондарчук

 

 

 

 

Настоятель - ієрей Володимир Хоменко

 

 

 

Настоятель - ієрей Ярослав Бабич.

 

 

 

Настоятель - протоієрей Ярослав Нагай

 

 

 

Настоятель - протоієрей Олександр Довченко

 

 

 

Настоятель - ієрей Олександр Мельник

 

 

 

Настоятель - протоієрей Євгеній Федорович

 

 

 

Настоятель - ієрей Сергій Каліцінський

 

 

 

Настоятель - ієрей Олександр Мельник