Середа, 18 жовтня, 2017
Білоцерківська Єпархія | Українська Православна Церква
   
Розмір шрифту
Цитати

Дорогами війни. Зона АТО: вірні присязі

PC190844Настоятель храму святителя Луки (Войно-Ясенецького) у м. Білій Церкві протоієрей Володимир (Фадєєв) торік двічі побував у місці дислокації 72-ї Білоцерківської механізованої бригади – місто Волноваха Донецької області. Він охоче ділиться своїми враженнями.

 - Вперше я поїхав на Донеччину, коли відбулася чергова ротація медиків Білоцерківського госпіталю. Перезнайомився з усіма вже дорогою і ці люди справили на мене найкраще враження своєю чуйністю, ставленням до ближнього. Добре відчувати, що саме вони стоять на передовій лінії фронту і своїм професіоналізмом, знаннями, умінням рятують життя людей.

У Волновасі ми розташувалися у приміщенні міської лікарні. Наступного дня я вже виїжджав на позиції наших бійців.PC190830

 

- Батюшка, як сприймали Вас, як духовну особу, в зоні АТО?

 

- У перші дні перебування на передовій лінії фронту мене, як православного священика, бійці сприймали дещо здивовано, берегли від ворожої кулі. Приміром, українська армія у районі Волновахи розташована у лісосмузі. Один із військових мене одразу попередив: «Батюшка, на тій стороні лісосмуги не ходіть, бо там працює снайпер, і йому байдуже по кому стріляти – по військовій чи цивільній особі!»

Втім, на протилежній лінії фронту найманці інколи немов бавляться – стріляють у металеву перепону, щоб куля рикошетом потрапила у нашого бійця.

PC190832Українські військові охоче спілкувалися зі мною, задавали безліч запитань. Вони, насамперед, просили хрестики, іконки Георгія Побідоносця, Божої Матері, Святої Трійці. Так, один боєць із перев’язаною рукою, попросив молитовник зі словами: «Так хочеться помолитись».

Військові щиро дякували, коли я кропив їх та бліндажі святою водою, просили благословення, запитували, як можна посповідатися та причаститись.

У всьому відчувається, що на передовій лінії фронту повинен бути священик, адже навіть не нормативна лексика зникає у військових у присутності духовної особи і сам зовнішній вигляд священика спонукає до покаяння.

Безумовно, коли людина перебуває на лінії вогню і бачить поряд смерть, то життєві цінності набувають для неї особливого змісту.PC190836

До речі, мені припала нагода відчути на собі, що таке вериги, які носили у древні часи святі подвижники. Нині це бронежилети вагою 24 кілограми, які в літню спеку і в лютий мороз змушені вдягати бійці.

 

- Яка боєздатність української армії, вік бійців, їх настрій?

 

- Відкритих боїв зараз немає, наші військові поступово навчилися воювати. На поверхні землі вже не видно палаток – всі бійці перебувають у бліндажах, там тепло, вони обігріваються буржуйками.

Поряд із військовими нерідко можна бачити собак, які подають знак дзвінким гавканням за 30 секунд, що летить снаряд, отже, треба ховатися.

PC190844Військовослужбовці української армії досить різні за віком. Є зовсім молоді, так звані сини полків, є й дідусі, які пройшли Афганістан. Одного із них добровольця, мешканця Броварів я запитав, чи не тяжко йому тут, адже він вже пройшов одну війну? На що той відповів «Втім то і справа, що я маю досвід, як воювати, а ті, хто не нюхав пороху, відразу поляжуть. Я ж можу навчити, застерегти бійців. Краще я буду воювати, ніж мій син, чи онук!»

 

- Яка ситуація із місцевим населенням?

 

- Досить складна, навіть у багатьох сім’ях немає порозуміння. Люди розгублені і зневірені, радіо та телебачення працюють лише з ЛНР та ДНР. Однак відчувається, що таємно, аби ніхто не бачив, більшість мешканців населених пунктів допомагають нашим військовим. Мене навіть пригощали варениками, які таємно, аби уникнути неприємностей від сусідів, вночі варила їм одна бабуся.PC190847

Розповім і такий випадок: я був свідком, як привезли пораненого бійця із ворожої сторони. Це найманець із Росії (Вороніжська область), майстер спорту з боротьби. Йому осколком снаряда відірвало частину ноги і наш хірург робив операцію. Поранений просив врятувати ногу, але у нього навіть артерії не залишилося, отже, довелося ампутувати кінцівку до коліна.

Росіянин здивувався увагою та добрим ставленням до нього наших медиків, адже він був впевнений, що воює проти фашистів та ярих бандерівців – так людей бомбують засобами масової інформації.

Зазначу, що добрих слів заслуговують Білоцерківські медики, зокрема хірург від Бога майор медичної служби Павло Іванович Макаричак. Це проста, скромна людина, професіонал високого класу. У будь-який час він безвідмовний у медичній допомозі, як військовим, так і місцевому населенню. Щодо останнього, люди залишилися напризволяще, адже більшість працездатного населення, у тому числі й медиків, ще кілька місяців тому виїхали із зони АТО.

Отже, наші лікарі, медсестри, фельдшери показали найкращі людські якості і заслужили повагу у бійців та у місцевого населення.

PC190848Одного дня я разом із старшим прапорщиком Олександром заїхали до грецького села Бугас. Воно відрізняється чистотою та охайністю, його окрасою є православний храм. На зустріч нам вийшов священик та дівчинка, яка із пересторогою запитала у прапорщика «А Ви не будете у мене стріляти?» І почула у відповідь: «А хіба ти мені ворог? У мене вдома залишилася така ж донечка!»

Дівчинка сказала, що її звуть Софійка і пояснила, що в Інтернеті вона прочитала, як українські військові знищують мирне населення.

Того разу після розмови ми розставалися друзями. На свято чудотворця Миколая я завіз новорічний подарунок Софійці і коли повертався дорогою назад, вона довго-довго махала рукою.PC190852

Особливе враження справило на мене відвідання Микольського монастиря неподалік Волновахи, благо, що ця свята обитель не поставлена під обстріл, хоча супроводжуючий мене  прапорщик Олександр хвилювався, аби не потрапити нам на ворожу територію.

Мене вразив красою та величчю головний храм обителі, дуже схожий на Успенський собор Кремля. Прихожани поставились до нас привітно, монахині запросили на трапезу, показали могилу преподобного Зосими, який свого часу жив у цьому монастирі і похований на його території.

 

PC190870- Батюшка, розкажіть про Вашу другу поїздку у зону АТО.

 

- Вона відбулася на свято чудотворця Миколая. Ми привезли у зону бойових дій святкові подарунки, випічку, солодощі. Продукцію надали Білоцерківські підприємці О.М. Онопрієнко та Л.Б. Дригало.

Цього разу довелося відчути на собі складні погодні умови східного регіону країни. Невдовзі пройшли дощі і треба було їздити спец автомобілем, бо глинистий грунт створював проблеми: два кроки ступиш і на кожній нозі маєш по 5 кг. глини.PC190878

Бійці, як діти, раділи нашим гостинцям, адже свято Миколая – це завжди щасливі спогади дитинства. Певну кількість подарунків ми відвезли у дитяче відділення міської лікарні міста Волновахи.

На власні очі я переконався, що бійці, які воюють на передовій лінії фронту, міцно тримають бойовий дух, показують найкращі якості українського воїна.

Боляче усвідомити те безумство, коли воюють між собою брати слов’яни, проливають кров народи, яких єднає одна православна віра, спільна історія, культура та духовність.

PC190889Всі ми єдині у тому, що нам потрібен мир. Війна – це велика руйнівна сила і у всі часи вважалася карою Господньою, а здолати це лихо можна лише покаянням та милостю Божою. Життя свідчить, що без Божої сили та допомоги люди на війні безсильні. А Бог допомагає праведникам і тоді збуваються слова святого благовірного князя Олександра Невського: «Хто до нас з мечем прийде, той від меча й загине!»

 

Розмову вела

Тамара ЗОЗУЛЕНКО,

член національної спілки журналістів України

Баннери

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru


06904


Иоанн. Сайт для ищущих...

Монастыри и храмы УПЦ

Контакти

Єпархіальне управління
м. Біла Церква, вул. Гагаріна,12
тел. (04563) 9-15-49
e-mail: bc.diocese@i.ua

Вхід для користувачів