Понеділок, 18 грудня, 2017
Білоцерківська Єпархія | Українська Православна Церква
   
Розмір шрифту
Цитати

Архієпископ Августин: «Ціль мого архіпастирського служіння полягає в тому, аби духовенство і вірні моєї єпархії бачили в мені не стільки керівника, а, насамперед, справжнього духовного батька.»

DSC_1260Передсвяткового дня 22 серпня в приміщенні Центру культурних та соціальних зв’язків Білої Церкви відбулася знакова подія – ознайомча зустріч нового очільника Білоцерківської єпархії владики Августина з представниками журналістської братії від провідних регіональних ЗМІ. Треба зауважити, що цей презентаційний захід залишив по собі помітний слід як у душах, так і в розумах бувалих «підмайстрів пера». В першу чергу спантеличувала дещо незвична як для високопоставленого клірика жива експресивна манера діалогу, візерункова іскрометність у судженнях, харизма та витончена, я б сказав - шляхетна інтелектуальність нового архієрея. На підтвердження своїх перших вражень, а перші, зазвичай, найщиріші та найбільш незаангажовані, наводимо коротку (насправді бесіда тривала понад півтори години) імпровізовану стенограму очного знайомства з Високопреосвященійшим архієпископом Августином. Публікацію, для зручності, побудуємо у традиційному форматі газетного інтерв’ю, тобто питання-відповіді без будь-яких особистісних редакційних коментарів. Тож, відповідно до моменту перехрестившись, розпочнемо як кажуть - «із Богом»:

 

-          Владико, які зміни очікують на Білоцерківську єпархію?

-          Найперше хочу зауважити, що попередні керівники єпархії – владики Серафим, Митрофан та вікарний єпископ Никодим започаткували у Білій Церкві гарний старт, заклали не лише фундамент, але вимурували стіни й спорудили надійний дах єпархіального господарства. Тож своїм завданням бачу подальший розвиток уже напрацьованого, облаштування, так би мовити, внутрішнього інтер’єру гіпотетичної будівлі. Поки що особливих ротації не провадились. Після від’їзду Владики Никодима настоятелем Спасо-Преображенського кафедрального собору буду я сам, а на посаду єпархіального секретаря призначено протоієрея Михайла Кобулея. Куди насамперед будуть скеровані зусилля? Активізацію катехізаторської та релігійно-освітньої роботи, поширення православного молодіжного руху, переведення в новий формат дитячої хорової школи, яка вже діє при кафедральному соборі в Білій Церкві. Необхідно залучити до більш активної співпраці колишніх та теперішніх військовослужбовців. На мою думку це – велика прихована сила, особлива категорія людей, мужчин у найвищому морально-патріотичному розумінні цього слова. Паралельно при єпархії бажано було б створити кадетський корпус, тобто дитячу організацію, в якій би виховувались справжні чоловіки, що незабаром мають стати реальною національною елітою. Зосередимо зусилля на організації православних братств та сестринств, створенні доступних православних хосписів. Не варто забувати про обездолених та дітей-сиріт. Поле для діяльності, як бачите, дуже велике.

-          Що Ви думаєте з приводу будівництва мечеті в Білій Церкві?

-          Я думаю, що всяка громада, а тим більше релігійна громада, має бути забезпечена духовною опікою. Якщо ми бажаємо терпимого ставлення до єдиновірців у нехристиянських країнах, маємо навчитися бути адекватними. Навіть у Греції, де церква поєднана з державою, мусульманські общини мають культові споруди в місцях свого компактного проживання

-          А Вас не турбує, що ця заява звучатиме деяким дисонансом переконаннями переважної більшості білоцерківців?

-          Ну, по-перше, більшість не завжди має рацію. В радянські часи більшість махала червоними прапорами на комуністичних мітингах. Я тоді був на боці меншості. Не ходив і не махав. По-друге, моя заява ґрунтується на цивілізаційних засадах XXI століття. А по-третє, на скільки мені відомо, головна проблеми полягала в принциповій невідповідності задекларованого масштабу запланованого центру до скромної чисельності місцевої мусульманської громади. Я розумію стурбованість міської громади , що пов’язана з можливим будівництвом мечеті. Звичайно, що не лише православні, а й іновірці і інославні, якщо їх ідеологія та реальна діяльність не несуть загрози суспільству, мають і конституційне, і людське право на задоволення своїх релігійних потреб. Однак питання про доцільність і можливість будівництва саме в Білій Церкві не просто мечеті, а цілого мусульманського культурного центру для усієї округи повинна вирішувати міська громада.

-          Ваше Високопреосвященство, Ви народилися в Білорусі, служили в українському Поліссі та західноукраїнському Львові. Наразі приїхали керувати єпархією на Київщини. То ким Ви насправді себе почуваєте - білорусом, поліщуком, галичанином?

-          Напевно, всім потроху. Коли відвідую цвинтар у Білорусі, на якому поховані більшість моїх родичів, ловлю себе на думці, що й сам волів би спочити навіки саме там. Дуже тепло згадую місто Коростень на Житомирщині, де прослужив священиком цілих чотирнадцять років. Проте Львів займає особливе місце в моєму серці. І не лише тому, що останні 20 років свого життя перебував на тамтешній кафедрі. Справа в тому, що той регіон дуже вирізняється серед інших. Головна ціль мого архіпастирського служіння, у тому числі на Галичині, полягає в тому, аби духовенство і вірні моєї єпархії бачили в мені не стільки керівника, а, насамперед, справжнього духовного батька. А діти складні, часом неслухняні та норовливі, але від того ще більш цінні та улюблені.

-          В інтернеті була інформація, що Ви є помірним прихильником автокефалії УПЦ. Якщо це справді так, який механізм варто застосувати для втілення цього проекту?

-          Інтернет цитує мої слова від 1997 року. Я жодним чином не збираюся їх спростовувати, але не варто забувати про тогочасні обставини. Тоді, на Соборі УПЦ розглядалася подальша стратегія розвитку нашої Церкви. Мій виступ, як голови Богословської комісії, розпочався з того, що я звернув увагу присутніх на ті проблеми, що обов’язково виникнуть у випадку форсованого рішення питання зміни статусу УПЦ. Тож давайте не квапитись роздерти Церкву «по живому». Деякі питання мають «дозріти». Як військовий архієрей я добре обізнаний щодо розподілу армійських активів. Знаю, як складно і довго ділився Чорноморський флот, а в демаркації внутрішніх кордонів ще й досі не поставлена крапка.

-          . То навіщо ці революції в такому тонкому животрепетному аспекті? Хіба в 1991-92 рр., коли сталася трагедія в українському православ’ї, тодішньому церковному керівництву перш ніж наполягати у зміні статусу УПЦ, хіба не варто було б досконало вивчити питання, розібратися і поставити тоді за першу мету хоча б часткову автономію? В усякому разі такі рішення приймаються виважено, у відповідності до церковних правил та традицій. Тому й трапилася біда розколу. І вся відповідальність за це цілковито лежить на совісті тих, хто це зробив.

-          Владико, як Ви ставитесь до депутатства священиків?

-          Неоднозначно. Багато років тому я сам був депутатом Коростенської міської ради. Виграв перегони за дев’яностовідсоткової підтримки виборців у першому турі. Чесно кажучи не бачу в цьому особливого «аморалу». Священик хоча б не зрадить, не продасть, проголосує за людей, а не корупційні клани. Йому не можна бути президентом, мером чи сільським головою. В цьому випадку довелося б ставати на якийсь бік, приймати рішення на користь одних за рахунок інших. Духовенство ж на вибірковість права не має.. Перед Богом, як відомо, усі рівні.

-          На якій мові Ви читатимете проповідь, служитимете Літургію?

-          Слушне запитання. З мовною проблемою мені довелося стикатись на Галичині. Проблема полягає в тому, що досі не має кваліфікованого українського перекладу не тільки церковного богослужіння, але й Святого Письма. Врешті-решт у Львові ми дійшли консенсусу: я, під час проповідей, користувався українською мовою навіть у російськомовному храмі, а священики робили свій вибір самі. Напевно, таку ж схему запровадимо в Білій Церкві.

-          Яке Ваше ставлення до журналістів?

-          Нормальне, як до усіх інших православних християн чи добропорядних громадян. Інша справа, що деякі моменти так званої професійної журналістської етики моя душа навідріз не сприймає. Наприклад я не розумію тих операторів, які спокійно нещодавно знімали плюндрування хреста, встановленого на честь репресованих українців у Києві. Як православні, як українці, врешті-решт як нормальні мужчини вони мали б або завадити ганебній акції «Фемен», або хоча б відмовитись від зйомки не зважаючи на будь-які фінансові втрати. А ще я не виношу підступності та брутальності з боку окремих представників мас-медіа. Проте, думаю, у нас з вами таких проблем не виникатиме. На останок хочу подякувати за увагу та розуміння. Сподіваюсь на плідну й корисну співпрацю в майбутньому...

 

Записав Олександр Виговський

Баннери

Официальный сайт Русской Православной Церкви / Патриархия.ru


06904


Иоанн. Сайт для ищущих...

Монастыри и храмы УПЦ

Контакти

Єпархіальне управління
м. Біла Церква, вул. Гагаріна,12
тел. (04563) 9-15-49
e-mail: bc.diocese@i.ua

Вхід для користувачів